Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу.
Максим Рильський
В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство.
9 березня ми згадуємо творчість Тараса Григоровича Шевченка – великого митця, його незліченний доробок як поета та художника.
Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися в великий багатостраждальний образ України-матері.
Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті. Це і рідна ненька, про яку він пише:
Там матір добрую мою
Ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила. ..
Це його сестри Катря, Ярина і Марія:
А сестри! Сестри! Горе вам,
мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли, чужії,
У наймах, сестри, й умрете!
Це його трепетна юнацька любов до Оксани Коваленко, яку теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі.
Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають три його знамениті поеми: «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) та «Марія» (1859).
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, «Утоптала стежечку».
Наукова бібліотека ХНУМГ ім. О.М. Бекетова запрошує ознайомитися з книжковою виставкою, яка експонується на абонементі художньої літератури.
