Людина, маючи у використанні всі блага цивілізації, не завжди замислюється над тим, наскільки важкою працею забезпечується стабільна робота комунальних підприємств. Адже сьогодні важко уявити наше життя без елементарних речей: тепла, води, світла, доглянутих парків, чистих вулиць, затишних дворів.  Повсякденна праця працівників ЖКГ починається у той час, коли більшість жителів міста ще не прокинулась й часто не помітна. 

Міжнародний жіночий день – це особливий весняний день, коли чоловіки зранку метушаться біля квіткових магазинів, а жінки отримують більше, ніж зазвичай, компліментів та подарунків. Тож цей день можна було б сміливо перейменувати на Свято весни.

Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу.

Максим Рильський

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство.

9 березня ми згадуємо творчість Тараса Григоровича Шевченка –  великого митця, його незліченний доробок як поета та художника.  

Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати  «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися в великий багатостраждальний образ України-матері.

Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті. Це і рідна ненька, про яку він пише:

Там матір добрую мою 
Ще молодую – у могилу 
Нужда та праця положила. ..

Це його сестри Катря, Ярина і Марія:

А сестри! Сестри! Горе вам, 
мої голубки молодії, 
Для кого в світі живете? 
Ви в наймах виросли, чужії, 
У наймах, сестри, й умрете! 

Це його трепетна юнацька любов до Оксани Коваленко, яку теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі.

Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку  спадають три його знамениті поеми: «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) та «Марія» (1859).

Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, «Утоптала стежечку».

Наукова бібліотека ХНУМГ ім. О.М. Бекетова запрошує ознайомитися з книжковою виставкою, яка експонується на абонементі художньої літератури.

Видавець Олександр Савчук передав в дар науковій бібліотеці ХНУМГ ім. О. М. Бекетова 10 примірників видання Таранушенка Стефана Андрійовича «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» та 10 комплектів листівок.

Книга видана за підтримки Українського культурного фонду у межах програми «Культура плюс» за грантом 3PLUSI-26196.

Стефа́н Андрі́йович Тарану́шенко мистецтвознавець, знавець української архітектури, музейник, один із найавторитетніших дослідників української старовини.

100 років тому українські мистецтвознавці Стефан Таранушенко та його колега Павло Жолтовський обійшли з фотоапаратом містечка й села майже всієї тодішньої України. Зі своїх експедицій вони привезли креслення та тисячі фото церков, синагоги, костелів, будинків, містечок, сіл і відзняли інші унікальні пам’ятки, які пізніше були знищені.