Слухайте, слухайте крик із безодні,
Нашу молитву горячу...
Ви, що обідали й ситі сьогодні,
Киньте хоч шкіру собачу.
З вірша Олександра Олеся (13.05.1922 р.)
Україна впродовж двох з половиною десятиріч зазнала три голодомори 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років, які залишаються найтрагічнішими сторінками історії українського народу в ХХ столітті. Довгий час їх причини, перебіг, наслідки, масштаби жертв, постаті керівників та виконавців замовчувались та приховувались від кількох поколінь наших співвітчизників і світової громадськості. Становлення незалежності України, демократизація суспільного життя та розсекречення архівів відкрили шлях до джерельної бази про геноцид української нації, організованого радянським тоталітарним режимом.
Вперше вшановувати пам’ять жертв голодоморів почали в 1998 році згідно з указом тодішнього президента Леоніда Кучми. Сучасну назву і дату пам’ятного дня визначив указ наступний президент Віктор Ющенко в травні 2007 року. А 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні", згідно з яким Голодомор був визнаний геноцидом українського народу.
Розглянемо детальніше ці дати окремо.
На початку 1920-х років була страшенна посуха, яка вразила, зокрема, степові хліборобські райони Російської Федерації. Поволжя тут було основним.Тоді і виник вислів «голодуюче Поволжя». Посуха вразила також південну і східну степову частину України. Тобто ті райони, які на той час давали основну масу загального збору хліба. Якщо говорити про Україну, то до цієї посухи додався ще епідемічний тиф.
У 1921 році крім природних факторів, спричинилася грабіжницька політика більшовицької Росії, яка розглядала селянство як «підозрілий елемент», який постійно перебуває під впливом «класових ворогів». А Україну – як сировинний придаток, що мав забезпечувати «диктатуру пролетаріату» всім необхідним, у першу чергу – продовольством.
Привертаю увагу, що Україна на той час ще не була в складі РФ, ще не було Союзу. Самостійна Українська Соціалістична Радянська Республіка була, але вона не могла розпоряджатися всіма тими багатствами, які мала Україна. І тому в Москві вирішували, куди мав піти український хліб.
«Урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас – зібрати з України 200-300 мільйонів пудів хліба», – писав у травні 1921 року Володимир Ленін.
Про голод 1921-22 років радянська влада дуже багато говорила, але говорила це тільки стосовно Поволжя. І вся допомога йшла тільки голодуючим Поволжя, і світова громадськість теж була залучена. На відміну від пізніших голодоморів, цей факт не приховувася. Але про голодомор в Україні почали говорити із січня-лютого 1922 року. А за ці пів року, за які Україна віддавала хліб Поволжю, північному Кавказу і Кубані, у нас голод набув катастрофічних масштабів і охопив практично половину територій України, південні степові райони. І якщо говорити про наслідки голодомору 1921-23 рр. для України, дослідники говорять про пів мільйона людей. Тобто голодували понад 8 мільйонів людей як мінімум і померли від голоду близько пів мільйона.
Як і сьогодні, у 2023 році, так і у 1922 (100 років пройшло!) Москва використовувала український хліб для політичних справ — для свого визнання у світі. Більшовицька влада, звертаючись до Заходу за продовольчою допомогою, не говорила про те, що "допоможіть голодній Україні". Більшовицька влада говорила про голод у Поволжі, а про Україну якось так скромно замовчувала, хоча намагалася використати українських діячів, щоб збирати за кордоном пожертви на допомогу голодуючим. Це принципове питання, коли Москва створила ситуацію, коли Україна потрапила у це пекло, коли діти без хліба, народ без хліба. А потім просить на Заході хліб для тих же дітей своєї нібито-то незалежної держави.
