Ольга Кобилянська — відома письменниця, представниця модернізму, борчиня за права жінок, що зналася на філософії та гастрокультурі. Вона була людиною прогресивних поглядів і дещо випереджала свій час. Її героїні вирізняються інтелігентністю, емансипованістю та нескінченними пошуками ідеалу.
Першими літературними пробами юної Кобилянської були вірші, казки, легенди, написані німецькою мовою. У 17 вона пише першу автобіографічну повість — "Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини", теж німецькою. Тоді вона ще не мала ані власного стилю, ані чіткої мети. Писати українською дівчина почала після знайомства з дочкою лікаря Софією Окуневською. Саме Софія переконала Ольгу, що та повинна творити для вітчизняної публіки, навчила фонетики та надарувала українських книжок. Згодом її творчість високо оцінять і Іван Франко, і Леся Українка.
Ольга Кобилянська була, передусім, жінкою – зі своїми переживаннями, розчаруваннями, мріями, які вона виливала у листах подругам Лесі Українці, Софії Окуневській та в тих самих повістях, оповіданнях, новелах. Саме про це – жіноче, а не письменницьке.
У віці 35 років її ім’я було вже добре відоме в Європі та Буковині, хоч вона й жила на краю Австро-Угорської імперії. У 1901 році письменниця публікує роман «Земля» – перлину української та світової літератури (згодом твір було екранізовано). У 1903 році Ольга Кобилянська застудилася, хвороба дала ускладнення – її частково було паралізовано, але письменниця не полишала літературної діяльності.
Після Першої світової війни, в умовах окупованої Румунією Буковини, коли була заборонена українська мова, Кобилянська активно співпрацює з журналом української літературної молоді «Промінь» та львівським журналом «Нові шляхи». Стосунки з Радянським Союзом у Ольги Кобилянської були досить складними. У 1927 році радянський уряд з пропагандистською метою призначив прославленій, але хворій українській письменниці, що жила в Румунії, персональну пенсію – її прийняли до Спілки письменників СРСР й почали друкувати її твори.
З початком Другої світової війни паралізована Ольга Кобилянська не мала можливості евакуюватися з Чернівців, і вона свідомо почала виступати в ЗМІ зі статтями проти агресії Німеччини і з засудженням дій нацистів. У її квартирі гестапівці провели обшук, у результаті якого більшість рукописів письменниці було вилучено, багато з них зникло і не знайдено досі. У 1941 році румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею. Але судовий процес провести не змогли – 21 березня 1942 року Ольга Кобилянська померла. Її поховали на Чернівецькому кладовищі. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.
Життєве кредо письменниці: "Кожний вечір закінчуйте книгою". Навіть коли Ольга була немічною і паралізованою, вона все одно дотримувалася цього правила. Їй тоді читала донька Олена.
